Вітаємо вас на нашому сайті!

Творча робота

Ілля — Sat, 09 Feb 2013 07:00:00 GMT

Её глаза, как ясный день,

немогу забыть их до сих пор.

Цвет - как синяя сирень,

жаль что я лишь фантазёр.

Постой, не уходи,

останься на минутку.

Любовь сыграла злую шутку,

заставив сделать выбор непростой.

И вот остался я один,

во мраке, в пустоте.

И я сжигаю те глаза,

На безжалостном огне.

Творча робота

Vlad — Wed, 06 Feb 2013 18:05:18 GMT

Кохання - найбільша таємниця у світі!

На мою думку сьогодні не кожна людина може повноцінно зрозуміти зміст слова "кохання". Кохання це дарунок, воно послане нам богом, для того,щоб з'єднати серця закоханих, і ми, повинні дорожити ним, ми повинні оберігати його. Якщо кохання щире, то його у вас ніхто не відніме. Кохання - це світле, чисте і безкорисливе почуття, що не знає собі рівних, у порівнянні з іншими почуттями.

У повісті О. Купрін зображує саме таке кохання, яке є найбільшою з можливих винагород у житті, але може бути найбільшою трагедією. Желтков підтверджує цю тезу і власним життям, і власною смертю. Його кохання безкорисне. Образ гранатового браслета водночас є і образом цього кохання: бідна людина віддає єдину коштовність, що має, старовинну річ, невідшліфовані гранати якої здатні спалахувати дивовижним вогнем. Тобто цей браслет, як і його кохання, не має якоїсь зовнішньої витонченості, але ховає у собі надзвичайну силу і виразність. Він щасливий вже тим, що може кохати і дати коханій хоч щось. Для нього більше нічого не існує.Навіть втративши все, Желтков має значно більше, ніж ті, у кого ніби щось є, але які не знали подібних почуттів. Звісно, його смерть трагічна - але навіть у ній відчувається щось світле й величне. Його останнє речення в листі - "Ваш до смерті і після смерті" - не порожні красиві слова. Смерть ніби наближає його до коханої.

На світі немає нічого більше важливішого, ніж кохання, і взагалі,що може зрівнятися із цим до болю глибоким почуттям? Звичайно ж,нічого. Людство саме завдяки коханню, продовжує існувати, і буде існувати ще багато сторіч підряд.

Карта знань

Vlad — Tue, 05 Feb 2013 19:36:17 GMT

Відгук

Geka — Mon, 04 Feb 2013 17:00:03 GMT

Відгук

Мені сподобалась повість О. І. Купріна, так як вона вчить більшого: як зберегти людську повагу й довіру, як бути уважним не тільки до власних бажань і власного болю, як розуміти не тільки "своїх", а й "чужих", як уміти прощати.

Вражають і одразу стають гідними великої поваги стосунки в родині Шеїних: юнацьке кохання минулося, а дружба, справжнє розуміння й допомога одне одному тільки зміцніли з роками й підтримуватимуть цей домашній вогник ще довго. Тут оберігають чоловіка від марних витрат, а жінку — від азартних захоплень, тут роблять чудові дарунки й запрошують у гості тільки близьких, тут поняття родинної честі не перетворюють на щось абстрактне, а перш за все — довіряють тому, хто все життя поряд.

Один із літературних критиків писав, що "Гранатовий браслет" може слугувати еталоном справжнього гуманізму, чуйності, величі людської душі. Мабуть, кожна людина, доторкнувшись до цього, стає хоч трошечки кращою...
Перли ж здавна були символом, з одного боку, духовної частоти, з іншого боку - недоброї ознаки. Передчуваємо саме недобрих ознак пронизане оповідання.

Карта знань

Ілля — Thu, 31 Jan 2013 11:49:06 GMT

Узагальнена карта знань творів "Три зозулі з поклоном" та"Гранатовий браслет"

Творча робота

lll2345 — Mon, 28 Jan 2013 18:43:08 GMT

Мій Незнайомцю...

Якою б цинічною чи егоїстичною не здавалася людина, вона може знайти своє щастя! Можливо, у дотиках, від яких іде тремтіння по тілу. В усмішках, що дарує щодня. Напевне, найбільша людська дурість - у боязні. Боязні зробити вчинок, оголити свою душу, відкритися. Ми завжди боїмося, і тому так часто програємо!
Цей лист Тобі, хто змінив моє життя!

Я вже втомилася боятися.
Якби у тебе, Незнайомцю, була можливість сказати кожній людині на планеті щось найважливіше, чи скористався б ти нею?
Як не дивно, але ніколи не знаєш, який поцілунок стане останнім, яка розмова більше ніколи не повториться, з ким більше не посперечаєшся і куди більше ніколи не повернешся.

А час змушує задуматись.

І нікуди не втечеш з цієї планети, тим паче, від себе.
Мій загадковий Гостю! За вікном холодна зима. У моїй пам’яті зринають лише деякі дні.
Відчай поглинає мене!

Усе закінчується!

Ось чому я пишу цього листа. Це мій єдиний вихід. Ви – мій єдиний порятунок. Можливо, лише у цьому листі я зможу бути по-справжньому вільна, не буду соромитися своїх оголених думок. Не хочу гадати. Що буде завтра, через тиждень, місяць, рік…
Спочатку ми поспішаємо, а потім жалкуємо…

Зізнаюсь: після першої нашої зустрічі я зрозуміла, що хочу житии, кохати, мати надію на взаємність. Ви відкрили мене. Зрозуміли. Але не мої почуття до Вас.
На жаль, у нашому житті час вирішує все. Хай він зупиниться, а я буду йти. Я стану Вашим янголом. Вашою музою. Вашою надією. А Ви любіть! Не зупиняйтесь! Ідіть далі, не оглядаючись. Я буду поруч!
У хвилини втоми, зневіри, коли сумнів переходить у безнадійність, - я молюсь. Часто мені хочеться, щоб хтось сів поруч і сказав: «Я тебе розумію». А як іноді хочеться знати, що все недарма!
У кожному з нас цілий всесвіт почуттів. Я пізнала Вас. І досі пам'ятаю Ваш голос. Він був хрипкий, але такий чуттєвий! Я довго не могла до нього звикнути: хоч би про що Ви не говорили – про погоду, книжки, філософію – усе звучало солодко непристойно, ніби найбільша відвертість.

Ніколи не пізно боротися за те, що стає тобі дорогим. Боріться, мій Незнайомцю! Боріться! А я буду Вашим янголом, який укаже вірний шлях. Молюсь за Вас!
…Я хвора. Хвора Вами, Вашими думками, словами, поглядами, своєю безнадією. Я хвора приреченістю.
…Холодна зима. Я ризикнула покохати, стоячи над прірвою смерті.
Прощавай, Той, що змінив моє життя!
Відпускаю…
Назавжди?..

"Про що співали три зозулі?"

Ілля — Tue, 22 Jan 2013 14:04:51 GMT

"Музика на сторінках твору "Три зозулі з поклоном"

Оповідання "Три зозулі з поклоном" розповідає про кохання Марфи до чужого чоловіка. Це кохання - їїглибока інтимна проблема, якою жінка ні з ким не ділиться. Марфа й не зазіхає на чуже щастя. Згодом вона стає вдовою, а її коханий чоловік-Михайло - потрапляє на каторгу. Його чекають дві жінки. Важко Софії, вона втратила чоловіка і батька своєї дитини, але отримую від нього листи і знає, що Михайло любить її. А Марфа переживає трагедію нерозділеного коханя, раніше від Софії відчуває, коли тій надходить лист, і просить листоношу дати хоч потримати листа в руці, пригортає його до грудей, цілує.

В оповіданні є образи - символи. Зокрема, сосна - образ глибоко народний - є символом рідного житла. Зозуля - це символ туги. тривоги, провіщення нещастя. Символ часто пов'язаний із жінкою, яка втратила чоловіка. Зозуля – віща птиця, присвячена Богині Весни Живі, символ людської долі. Свято богині Живи відмічали під час воскресіння природи. Їй приносили пожертви ті, хто навесні вперше почув голос зозулі. Вважалося, що сам Бог чи Богиня в образі зозулі літає лісами і віщує роки. Зозулю запитували скільки літ житиме та чи інша людина, скільки матиме дітей тощо. А після того, скільки разів вона «накує», робили висновки про тривалість того, про що запитували. Тому зозуля пов’язана з Богинею Долі. Про це говорить українська приказка: "Зозулечка кувала, літечка казала”.

За повір’ями зозуля вважається посередницею між світами Нави, Яви та Прави. Вона прилітає останньою і відлітає до Вирію першою тому, що вона відчиняє зачиняє небесну браму як «ключниця» Вирію.

Побутують такі прикмети: якщо зозуля вперше закує на сході сонця і при зеленому дереві – на врожай, якщо увечері і на «голе дерево» – до неврожаю, голоду та епідемій. Якщо закує після співу солов’я, то буде гарне літо, коли ж почути зозулю раніше солов’я – переслідуватимуть невдачі. Хто зачує зозулю на голодний шлунок, тому буде невдача. Якщо ж зозуля не закує аж до Купайла, буже неврожай, голод, мор. Почувши вперше зозулю, слід побряжчати монетами, «щоб водились гроші». Про це й приказка: «Сховай грошульку на зозульку», бо якщо в цей час грошей не виявиться, не буде їх протягом року.

На цих легендах, мабуть, Григір Тютюник написав своє оповідання.

Зозуля також присутня у різних казках і легендах, зокрема в пісні "Летіла зозуля":

Летіла зозуля
З гори та в долину
Та й сіла кувати
Коло мого тину.

Зозуле, зозуле,
Десь ти горе чуєш,
Коло моєй хати
На калині куєш?..

Зозуля кувала,
Правдоньку сказала,
Що моєї неньки
На світі не стало.

Добігла до хати,
Стала на порозі,
Забилось серденько,
Покотилось сльози.

Ой, матінко-мати,
Де тебе узяти?..
Чи піти купити,
Чи намалювати?..

Наїхали маляри
З далекой сторони,
Змалювали неньку
На білій оселі.

Змалювали очі,
Змалювали броди,
Та не змалювали
Щирої розмови...

(Українська народна пісня)

Але взагалі що таке музика? Музика... Вона захоплює нас, бере в полон своєю чарівністю. Слухаючи її, ми завмираємо від щастя і насолоди.

Треба мати особливу душу, щоб любити музику. Чути мелодію навіть у співі вітру, шурхотінні листочків на деревах, у звуках морських хвиль, у весняних щебетаннях птаства чи в різнобарвному розмаїтті квітучих луків.

Недаремно ж у фольклорних творах музиці приділено стільки уваги. Ще з дитинства ми пам'ятаємо, як у казках за допомогою тоненької сопілки люди перемагали злих ворогів, і гоїли рани, і прекрасних королівен у себе закохували.

А який величезний вплив справляє на душу симфонічна музика! Це не модна пісенька, що завтра ж вилетить з голови. Вона здатна подарувати ні з чим незрівнянне хвилювання, ні на що не схожу радість. Неповторне поєднання звуків зачаровує, може передавати різні настрої, пробуджувати гнів і гордість, сум та радість.

Ніщо так сильно не впливає на душу людини, як чудова музика. Тому вона є вічним, невичерпним джерелом для кожного з нас.

Джежела інформації: http://www.skarby.org.ua/mify-ta-lehendy-ukrajiny-zozulya-piven-voron/

Власний відгук: чесно кажучи я не вірив у вічне кохання, але це оповідання змінило мою думку, настілький автор передав нестерпинй біль та вічну любов, що простими словами це не пояснити, а зрозуміти можна тільки прочитавши. Гадаю, що цей витвір мистецтва дасть кожному відповідь на запитання:"Що ж таке любов?"

Твори образотворчого мистецтва які співзвучні літературним творам О.Купріна «Гранатовий браслет» та Г.Тютюнник «Три зозулі з поклоном».

Vlad — Sun, 20 Jan 2013 10:26:32 GMT

В.Якубич «Гранатовий браслет».

"Гранатовий браслет" - картина В.Якубич. Він зобразив головного героя повісті Гранатовий браслет - Желткова. Сам В.Якубич описував «очень бледный, с нежным девичьим лицом, с голубыми глазами и упрямым детским подбородком с ямочкой посередине».Художник зображує коли він пише останій лист до коханої: «От глубины души благодарю Вас за то, что Вы были моей единственной радостью в жизни, единственным утешением, единой мыслью». Головний герой повісті - людина незвичайний. Він незвичайний ще й тим, що любов стала єдиним змістом його життя, витіснила всі інші інтереси. Він пише Вірі Миколаївні, що його «не интересует в жизни ничто: ни политика, ни наука,ни философия, ни забота о будущем счастье людей — для меня вся жизнь заключается только в Вас».
Желтков усвідомлює приреченість свого почуття, але рішення його абсолютно інше: «Подумайте, что мне нужно было делать? Убежать в другой город? Все равно сердце было всегда около Вас, у Ваших ног, каждое мгновение дня заполнено Вами, мыслью о Вас, мечтами о Вас … сладким бредом».

Олег Ільдюков"Хоча б не в дощ ...".

"Хоча б не в дощ ..." - картина Олега Ільдюкова.Я вважаю,що цей твір образотворчого мистецтва передає почуття Софії та Марфи, оскільки обидві жінки страждають.Але одна, Софія, все-таки є дружиною, має від коханого сина, а друга просто віддає свою любов, нічого не просячи натомість. Коли Михайла забирають на каторгу, його чекають дві жінки, тільки одна отримує листи, а друга може тільки їх потримати в руках, примовляючи: "Ну от бачите, нічого я йому не зробила... Тепер несіть Софії".Любов Марфи до Михайла вища за тілесне єднання, воно вища за власну гордість, бажання мати особисте щастя, тому що це почуття надзвичайного благородства, позбавлене заздрості до своєї суперниці. І Софія теж не відчуває до Марфи злості, незадоволення: "У горі, сину, ні на кого серця немає. Саме горе".

В. Конопкин "Три зозулі ".

"Три зозулі" - картина Вадима Конопкина.Поширена назва картини - «Три зозулі з поклоном».Таке назва означало: забудь, покинь, залиш мене, відпусти. Я вважаю,що цей твір образотворчого мистецтва є співзвучний до твору Г. Тютюнника" Три зозулі з поклоном". Оскільки для того,щоб позбавити мук палко закохану людину, якій не могли відповісти взаємністю, передавали своєрідне привітання: "Три зозулі з поклоном". Відомо, зозуля гнізда не мостить, тож людина повинна була зрозуміти, що її кохання приречене, не матиме у відповідь такого ж почуття.Таке привітання передавав головний герой новели Г. Тютюнника" Три зозулі з поклоном" Михайло який вірив не лише у приворотне зілля й приворотні замовляння, а й у відворотні зілля та замовляння. Михайло хоче хоча б у сні побачити дружину і малого сина, тому і просить Софію сходити до Марфи. Хай не ходить біля нього її нещасна душа: "Може, вона покличе свою душу назад і тоді до мене прийде забуття хоч на хвильку", - сподівається Михайло, краючись серцем у далекому Сибіру.

Мої враження від твору "Три зозулі з поклоном".

Своєю новелою «Три зозулі з поклоном» він ніби віддає данину духовному подвигу батька й мільйонам закатованих, знищених, але не зломлених духомлюдей, посилаючи їм уклін — шану з рідної землі — України сивими зозулями.Читаючи цей твір, я замислююсь над питанням: а що ми, сучасні українці,громадяни нашої незалежної держави, можемо зробити для того, щоб цебільше ніколи не повторювалося?Думаю, що треба й далі піднімати на вищий рівень громадянську свідомість людей, навчитися критично оцінювати досягнуте, підносити суспільно-політичну активність населення й надалі йти шляхом демократизації суспільства, політичної самостійності, незалежності і свободи. І не викреслити з пам'яті народної тих страшенних років. Хай же вони будуть вічним пам'ятником тим, кого повернути вже неможливо, суворим застереженням усім нам, від кого залежить доля нації ідержави.

Джерела інформації:
1.http://www.a4format.ru/book-titles.php?lt=202&author=42&dtls_books=1&title=300&submenu=5
2.http://www.artmajeur.com/ru/
3.http://art-club.su/component/option,com_datsogallery/Itemid,35/func,detail/catid,100/id,1254/

Три зозулі з поклоном

Geka — Sat, 19 Jan 2013 12:12:55 GMT

Моя любове!

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,

і не присни, для чого я живу.

Даруй мені над шляхом тополиним

важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,

не розміняй на спотички доріг,

бо кості перевернуться в гробницях

гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,

і від любові тьмарився їм світ.

І їх жінки хапали за стремена,

та що поробиш,— тільки до воріт.

А там, а там… Жорстокий клекіт бою

і дзвін мечів до третьої весни…

Моя любове! Я перед тобою.

Бери мене в свої блаженні сни.

Моя любове!

Ліна костенко.

Письменникові вдалося втілити в художньому творі безкінечну глибину справжнього кохання й обережне ставлення людей один до одного. Вражає благородство витворених митцем характерів. Так, Марфа, люблячи чужого чоловіка, не претендує на його прихильність, ховає свої переживання і мучиться страшенно.Мені здається, що твір Ліни Костенко є співзвучний до вору Григора Тютюнника" Три зозулі з поклоном".

Не говори печальними очима...

Не говори печальними очима

те, що не можуть вимовить слова.

Так виникає ніжність самочинна.

Так виникає тиша грозова.

Чи ти мій сон, чи ти моя уява,

чи просто чорна магія чола...

Яка між нами райдуга стояла!

Яка між нами прірва пролягла!

Я не скажу і в пам'яті - коханий.

І все-таки, згадай мене колись.

Ішли дві долі різними шляхами.

Ліна Костенко.

Михайлова дружина Софія теж знала про Марфине кохання, але не ревнувала, не засуджувала сусідку. Вона розповідала синові, що їхній тато «…сокіл був, ставний такий, смуглявий, очі так і печуть, чорнющі. Гляне було — просто гляне і все, а в грудях так і потерпне». Як же такого не любити?

Жду я холодного дня...

Жду я холодного дня,
Сумерек серых я жду.
Замерло сердце, звеня:
Ты говорила: "Приду, -

Жди на распутьи - вдали
Людных и ярких дорог,
Чтобы с величьем земли
Ты разлучиться не мог.

Тихо приду и замру,
Как твое сердце, звеня,
Двери тебе отопру
В сумерках зимнего дня".

Олександр Блок.

Любов'ю до людей сповнені усі твори Григора Тютюнника, тому що він все своє життя болів болями свого народу, радів його радощами. Він писав про простих людей, які творили це життя, будували його, вирощували хліб, ростили дітей і сповнювали світ своєю любов'ю, своїм теплом. Історія, описана в новелі «Три зозулі з поклоном», народжена самим життям. Григір Тютюнник згадував: «Я виношую ще один жіночий образ. Образ жінки, котра дуже любила мого батька. Коли у нас сталося нещастя, мама в горі кинулася саме до неї. Жінка була набагато старша за маму, старша за батька. Але обоє, батько й мати, ніколи не посміли зневажити ту любов, велику і безвзаємну. Отож Марія пекла коржики, збирала все необхідне, бо мама ридала та побивалась. Удвох вони й поїхали розшукувати батька, не знаючи, що слід його загубився вже навіки... Ти подивись, яке благородство й краса обох жінок, самозреченість моєї тоді ще зовсім молодої мами... Мабуть, одна вона в цілім світі шукала підтримки в своєї суперниці, співчувала їй і жаліла. І якщо доля дасть мені таланту... Не дивися так скептично,.. Не таланту — Бог із ним... Якщо поталанить щось написати — воздам хвалу жінці й красі».

***

Как мучительно думать о счастьи былом,
Невозвратном, но ярком когда-то,
Что туманная вечность холодным крылом
Унесла, унесла без возврата.

Это счастье сулил мне изнеженный Лель,
Это счастье сулило мне лето.
О обманчивый голос! Певучая трель!
Ты поешь и не просишь ответа!

Я любил и люблю, не устану любить,
Я попрежнему стану молиться,
Ты, прекрасная, можешь поэта забыть
И своей красотой веселиться!

А когда твои песни польются вдали
Беспокойной, обманчивой клятвой,
Вспомню я, как кричали тогда журавли
Над осенней темнеющей жатвой.

Олександр Блок.

Вічна тема "любовного трикутника" у Гр. Тютюнника інтерпретується по-новому. Образ любові тут — як втілення високої християнської цінності, яка підносить людину над буденністю, очищає її душу. Ніхто з героїв твору не поборов свого страждання, не втішив душевного болю. І читач разом із автором доходить висновку: любов людині дається якоюсь вищою силою, незалежно від її волі, бажання, моралі. Тому має право на існування, не може осуджуватися. Кохання у творі оточене неземним ореолом, далеким від звичного, побутового розуміння. І це підкреслюється епіграфом: "Любові Всевишній присвячується". Незвичайна і композиція твору — відбувається зміщення часових площин, а лист є "новелою в новелі". Усі ці чинники роблять твір художньо довершеним, перлиною української новелістики.

***
Я могу тебя очень ждать,
Долго-долго и верно-верно,
И ночами могу не спать
Год, и два, и всю жизнь, наверно!

Пусть листочки календаря
Облетят, как листва у сада,
Только знать бы, что все не зря,
Что тебе это правда надо!

Я могу за тобой идти
По чащобам и перелазам,
По пескам, без дорог почти,
По горам, по любому пути,
Где и черт не бывал ни разу!

Все пройду, никого не коря,
Одолею любые тревоги,
Только знать бы, что все не зря,
Что потом не предашь в дороге.

Я могу для тебя отдать
Все, что есть у меня и будет.
Я могу за тебя принять
Горечь злейших на свете судеб.

Буду счастьем считать, даря
Целый мир тебе ежечасно.
Только знать бы, что все не зря,
Что люблю тебя не напрасно!

Эдуард Асадов.

Розповідь від імені Марфи:
Любий Михайло! Як я кохаю тебе. Я відчуваю кожний твій крок, рух, твоє дихання. Усе моє єство, кожна моя клітинка належить тобі, хоч знаю, що не мою ніякої надії на своє кохання, бо ти чоловік іншої жінки, батько рідного сина. Та впевнена в тому, що ніхто тебе так не відчуває, як я. Страждаю, мучусь, але я щаслива, що кохаю тебе. Не можу передати словами, що я відчуваю, знаючи, що ми в далекому Сибіру. Так хочеться полегшити твоє життя, тож думкою, душею я завжди поруч з тобою. Я з нетерпінням чекаю твоїх листів, хоч вони не для мене. Щодня бігаю до пошти, щоб першою дізнатись, чи є від тебе лист. А тоді благаю листоношу, щоб дозволив потримати в руках твого довгожданого листа. Я ніби відчуваю тепло твоїх рук, плачу від радості, пригортаю листа до грудей, цілую зворотну адресу - і мені стає легше, бо це надає мені сили для життя й любові. Дякую тобі, любий, за те , що відчуваєш, як ходить коло тебе моя душа.

Три зозулі з поклоном

( за новелою Г. Тютюнника)

Кохання - це велике почуття.

Не кожному дано його пізнати.

Від нього іноді залежить сенс життя,

Хоча цього не хочеш визнавати.

Воно дає натхнення й сили,

Здаються люди всі і добрі, й милі,

Така приходить жага до життя,

Що забуваєш негаразди нашого буття.

Тендітна, молода, струнка, немов тополя,

"Маленька" Марфа у житті багато знала горя,

А серце мала таке велике й щире,

Що безнадійную любов в собі таїло.

Самій лиш дев'ятнадцять порівнялось,

Як в зрілого чужого чоловіка закохалась.

Усім єством і кожною клітинкою своєю

Михайла відчувала всією душею.

І знало все село про цю любов безмежну,

Й поштар Левко був з нею обережний.

І син Михайла, і Михайлова дружина мила -

Всі дивувались, що кохання - така велика сила.

Поруч з Михайлом Марфи душа нещасна,

Яку він відчуває неймовірно ясно.

Із "несходимої" Сибірі три зозулі їй з поклоном посилає,

Чи долетять вони, чи ні - не знає.

А у селі дружина Соня й син чекають,

Що не повернеться Михайло, того не знають.

А під вікном сосна шумить,

Про що вона із вітром гомонить?

Гранатовий браслет

Мабуть, кожна людина, яка читала повість О. Купріна "Гранатовий браслет", не залишилася до неї байдужою і, звичайно, відповість на питання теми твору, що ця книга про кохання. Велике кохання. Трагічне кохання. "Сильне, як смерть, кохання".
***

Чого являєшся мені
У сні?
Чого звертаєш ти до мене
Чудові очі ті ясні,
Сумні,
Немов криниці дно студене?
Чому уста твої німі?
Який докір, яке страждання,
Яке несповнене бажання
На них, мов зарево червоне,
Займається і знову тоне
У тьмі?

Чого являєшся мені
Усні?
В житті ти мною згордувала,
Моє ти серце надірвала,
Із нього визвала одні
Оті ридання голосні -
Пісні.
В житті мене ти й знать не знаєш,
Ідеш по вулиці – минаєш,
Вклонюся – навіть не зирнеш
І головою не кивнеш,
Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш,
Як я люблю тебе без тями,
Як мучусь довгими ночами
І як літа вже за літами
Свій біль, свій жаль, свої пісні
У серці здавлюю на дні.

О, ні!
Являйся, зіронько, мені
Хоч в сні!
В житті мені весь вік тужити -
Не жити.
Так най те серце, що в турботі,
Неначе перла у болоті,
Марніє, в’яне, засиха,-
Хоч в сні на вид твій оживає,
Хоч в жалощах живіше грає.
По-людськи вільно віддиха,
І того дива золотого
Зазнає, щастя молодого,
Бажаного, страшного того
Гріха!

                                                                                Іван Франко.

Вражають і одразу стають гідними великої поваги стосунки в родині Шеїних: юнацьке кохання минулося, а дружба, справжнє розуміння й допомога одне одному тільки зміцніли з роками й підтримуватимуть цей домашній вогник ще довго. Тут оберігають чоловіка від марних витрат, а жінку — від азартних захоплень, тут роблять чудові дарунки й запрошують у гості тільки близьких, тут поняття родинної честі не перетворюють на щось абстрактне, а перш за все — довіряють тому, хто все життя поряд.

                                            ***
                   Я вас любил: любовь еще, быть может,
                         В душе моей угасла не совсем;
                       Но пусть она вас больше не тревожит;
                         Я не хочу печалить вас ничем.
                         Я вас любил безмолвно, безнадежно,
                         То робостью, то ревностью томим;
                         Я вас любил так искренно, так нежно,
                        Как дай вам бог любимой быть другим.

                                                                           Олександр Пушкін.

Але про кохання можна читати з захопленням, говорити з повагою, дивитися як на щось чарівне й неповторне, а навчитися його, як математики, гарної поведінки, мабуть, не можна.

Я встретил вас - и все былое..

Я встретил вас - и все былое
В отжившем сердце ожило;
Я вспомнил время золотое -
И сердцу стало так тепло...

Как поздней осени порою
Бывают дни, бывает час,
Когда повеет вдруг весною
И что-то встрепенется в нас,-

Так, весь обвеян духовеньем
Тех лет душевной полноты,
С давно забытым упоеньем
Смотрю на милые черты...

Как после вековой разлуки,
Гляжу на вас, как бы во сне,-
И вот - слышнее стали звуки,
Не умолкавшие во мне...

Тут не одно воспоминанье,
Тут жизнь заговорила вновь,-
И то же в нас очарованье,
И та ж в душе моей любовь!..

Федір Тютчев.

Джерела інформації:

1. http://lady.tochka.net/ua/26587-stikhi-o-lyubvi-zolotaya-podborka-ot-lady/

2. http://poem.com.ua/category/classik/blok

Роль музики у повісті О.Купріна "Гранатовий браслет"

lll2345 — Tue, 08 Jan 2013 13:15:52 GMT

«Гранатовий браслет» – одне з найкращих оповідань видатного російського письменника О. І. Купріна, в якому автор засуджує буржуазну мораль, бездуховність, лицемірство сучасного йому суспільства. Позиція автора розкривається читачем поступово. Композиція оповідання досить складна, а його назва має символічний характер.

Мабуть, кожна людина, яка читала повість О. Купріна «Гранатовий браслет», не залишилася до неї байдужою і, звичайно, відповість на питання теми твору, що цей твір про кохання. Велике кохання. Трагічне кохання. «Сильне, як смерть, кохання». Але про кохання можна чигати з захопленням, говорити з повагою, дивитися як на щось чарівне й неповторне, а навчитися його, як математики, гарної поведінки, мабуть, не можна. Це — за порогом свідомості, розуму, розрахунку.

Кохання Желткова — це божевільне щастя і божевільна трагедія. Повість О. Купріна «Гранатовий браслет» - це своєрідний гімн світлому коханню, яке не вимагає нічого взамін свого існування. Епіграфом до цього твору служать рядки «L. van Beethoven. 2 Son. (ор. 2, № 2). Largo Appassionato. »

Один із літературних критиків писав, що "Гранатовий браслет" може слугувати еталоном справжнього гуманізму, чуйності, величі людської душі. Мабуть, кожна людина, доторкнувшись до цього, стає хоч трошечки кращою...

Перейдемо безпосередньо до бетховенської сонати і з'ясуємо ,навіщо вона знадобилася автору в оповіданні.

«Гранатовий браслет» писався в Одесі в 1910 році. Спочатку Купрін збирався швидко закінчити розповідь, але робота над розповіддю несподівано для нього самого затягувалася. У примітках до п'ятого тому зібрання творів Купріна наводиться важливе свідчення самого автора про те, що робота над розповіддю йшла важко: головна причина, як уточнив сам письменник - його «невігластво в музиці». Тут же зазначалося, що Другу сонату Бетховена Купрін часто слухав у родині одеського лікаря Л.Я.Майзельса; в дарчим написі на книзі «Гранатовий браслет» письменник дякував дружину Майзельс за те, що вона «розтлумачила йому шість тактів сонати Бетховена». Безсумнівно, що письменник глибоко проник в сам дух, художній лад бетховенської музики - саме повільної частини сонати, її суворої і піднесеної лірики. Даремно було б вимагати від Бетховена «сповіді душі» в романтичному сенсі - тут перед нами саме лірика класицизму, в якій почуття неодмінно контролювалося розумом.

Часом доля дарує шанс - випадкова зустріч, швидкоплинний погляд ... Але часто трапляється так, що людина раптом розуміє, що повз нього "пройшла велика любов, яка повторюється тільки один раз у тисячу років". Вся справа, натякає Купрін, - в тональності, в музичному світі двох історій, в концептуальному протистоянні письменницьких поглядах на любов. Саме для цього Купрін використовує «музичний» епіграф - для настрою, як камертон.

Так, людина в звичайному стані спокою й умиротворення, напевно, не в силах уявити стану людини страждаючого настільки, що страждаючи , здатний буває, здавалося б, в ясному розумі і пам'яті, кинутися під поїзд, викинутися з вікна. Просто тому, що ніяк, ну, ніяк не може знайти виходу зі стану безперервної, якоїсь кричущої болі.

Заслуговує на увагу і деякі обставини особистого життя самого композитора.

Як відомо, Бетховену так і не судилося одружитися, мати дітей. Живучи у Відні, він давав досить багато приватних уроків музики дівчатам з багатих аристократичних сімей. Немає нічого дивного в тому, що композитор, по натурі палкий і вразливий, неодноразово закохувався в своїх учениць і навіть будував серйозні плани, яким не судилося збутися. У 1802 році Бетховен був готовий вчинити самогубство, коли дізнався про насування втрати слуху. На щастя для нас, він подолав це бажання і написав багато шедеврів, сміливість і неординарність яких зробили справжній переворот у музичному мисленні людства. Повна глухота не дозволила Бетховену почути виконання багатьох своїх творів. Не можна не згадати і ще про одину важливу обставину. Після смерті композитора в потайному ящику його платтяної шафи було знайдено лист, до цього дня залишається загадкою і отримало назву «Лист до далекої коханої». У цьому дорогоцінному документі жодного разу не названо ім'я тієї, кому воно адресоване (встановлено лише, що лист написано на курорті Теплиць в 1812 році). Можливо, що послання було відправлено адресату і їм повернений, але могло бути і так, що воно не було відправлено ніколи - Бетховен немов писав його для самого себе, подумки звертаючись до коханої жінки, даючи вихід своїй тузі.

Романтична історія кохання композитора, можливо, була відома Купріну і якимось чином вплинула на зміст, на остаточний вигляд «Гранатовий браслет» - на таку важливу для Купріна ідею неможливості, нездійсненності, трагічної приреченості високої і чистої любові.

Кохання може змінити для людини цілий світ. Одних воно підносить понад хмари, вивищуючи їхні високі душі, інших витягає з дріб’язку щоденних турбот до чогось справжнього, непересічного, робить щасливими, інших мучить і змушує страждати. Але ніхто з людей, мабуть, не зміг би сказати, що волів би залишитися без кохання, не знати його.

На мою думку , у повісті О. І. Купріна "Гранатовий браслет" розповідається про те, що в літературі зустрічається набагато частіше, ніж у житті - про чисте і шляхетне нерозділене кохання. Желткова не цікавили ні політика, ні наука, ні філософія, ні турбота про майбутнє людей. З того часу, як побачив уперше Віру в ложі цирку, він відчув, «що в світі немає нічого, немає нічого кращого». «Немає ні звіра, ні рослини, ні зірки, ні людини. У Вас ніби втілилася вся краса землі, .. »- писав він їй.

Кохання завжди таємниця. І цю таємницю намагалися відкрити для себе герої купрінської оповіді . Цю таємницю намагається відкрити кожен з нас.

Я дивуюсь божевільному і безмовному коханню «маленької людини» Желткова до Віри Миколаївні Шеїної. Ми ніколи ,напевно, не зможемо ані зрозуміти, ані розгадати, ані хоча б відкрити таємницю цих закоханих сердець. Єдине, що ми можемо, —- співчувати, переживати, захоплюватися, дивуватися.

Незбагненна влада музики над людиною. Композиція оповідання максимально реалізує ідею розповіді. Мене надзвичайно вразив та зачарував цей музичний твір. Музика ж виступає в оповіданні як сила, що допомагає людині прозріти. Слухаючи сонату великого Бетховена, улюблений музичний твір Желткова, передане коханій жінці як заповіт, Вірочка чує голос закоханого в неї людини: "Подумай про мене, і я буду з тобою, тому що ми з тобою любимо один одного тільки одну мить, але навіки" .

Вітаємо вас на нашому сайті!

Творча робота

Творча робота

Карта знань

Відгук

Карта знань

Творча робота

"Про що співали три зозулі?"

Твори образотворчого мистецтва які співзвучні літературним творам О.Купріна «Гранатовий браслет» та Г.Тютюнник «Три зозулі з поклоном».

Три зозулі з поклоном

Моя любове!

Не говори печальними очима...

Роль музики у повісті О.Купріна "Гранатовий браслет"

Перейдемо безпосередньо до бетховенської сонати і з'ясуємо ,навіщо вона знадобилася автору в оповіданні.

Кохання завжди таємниця. І цю таємницю намагалися відкрити для себе герої купрінської оповіді . Цю таємницю намагається відкрити кожен з нас.

Джерела інформації:

http://www.ukrlib.com.ua/perekaz-zl/printout.php?id=57&bookid=1

http://www.youtube.com/watch?v=aX2NJrWs_SE